Абд-ру-шин / Abd-ru-shin 

Любити своїх ворогів / (UA) Избранное

Люби своїх ворогів! © Кадр з фільму Ф.Дзефіреллі "Ісус із Назарету"
UA

Коли мова заходить про Любов, на думку спадає щось схоже на приязні стосунки та прояви сильного почуття, здебільшого щодо близьких людей. Але при цьому поняття Любові часто плутають з пристрастями, прихильностями, прив’язаностями, жагою володіти кимось або чимось — усім, що для людини є бажаним і задовольняє його прагнення. Однак у своїй найвищій суті Любов сягає зовсім інших царин, бо йде згори! Людина мусить ще пізнати, що є Любов’ю насправді, і лише тоді вона зрозуміє, що означає — любити. Любити ближніх і навіть своїх ворогів! А також врешті зрозуміти, який саме смисл Син Божий закладав у свої слова, коли закликав людей під­ставляти щоку під удар…

Людському духу конче потрібно усвідомити, що будь-яке страждання не є випадковим — це торкається нас, бо ми маємо терміново змінити помилковий напрямок руху чи спосіб життя та поглядів. У світі ніщо не відбувається поза дією Законів Творіння, у яких вібрує всеохопна Божа Любов, що спонукає всіх створінь до очищання!
Справжня Любов не зважає на задоволення, а насамперед несе освіжаючий поступ, веде все і всіх до розквіту. Вияв такої Любові спрямований на духовну користь людини і врівноважений Законом Давання та Отримання або Законом Взаємодії.
Все, що вирує навкруги нас зовні, так чи інакше пов’язано із нашим внутрішнім єством, адже близький до нас зовнішній світ певним чином є відображенням нашого внутрішнього. З цієї ж причини кожен здатний помічати лише те, що є йому спорідненим.
Люди та події, що несуть нам переживання великої радості або ж тяжкої болі, залишають у нашій душі живий відбиток, не важливо, чи було воно для нас бажаним чи ні. Ми прагнемо взагалі не помічати щось іншорідне, намагаємося цього уникати, іноді вважаючи його ворожим, і якщо це не проходить повз, то викликає бурхливе неприйняття. Але чому щось вороже опиняється на нашому шляху, чому не обминає нас, стаючи на заваді? Яка сила примушує нас переживати прикрості аж до страждань, що небажані нами?
Споконвіку світом правлять животворні Божі Закони, і саме завдяки Закону Притягання Спорідненого ми самі притягуємо до себе все, що відповідає нашому єству. Взаємно притягується не лише все подібне зовнішньо, бо рушійні сили враховують приховану для багатьох суть. Люди притягуються один до одного відповідно до спорідненості їхніх душевних якостей, не лише за тими, що проявилися зовні, а й за неявними. Притягуються не лише за чеснотами, а й за вадами. Проте мало хто визнає в собі наявність власних вад, намагаючись їх приховати від інших і навіть від самого себе, і тому багатьом здається, що небажана зустріч з кимось іншим відбулася всупереч Закону. Але так чи інакше ми завжди притягуємо до себе лише те, що знаходить в нас відгук і поживний ґрунт, не важливо, визнаємо ми це свідомо чи ні.
Будь-яка дія породжує зворотну. Ще з часів Ньютона вчені фізики використовують поняття «Закон протидії», де визначається, що сила дії завжди врівноважується силою протидії! Однак людина має розуміти закони фізики як ті, що відображують одвічні Всесвітні Закони, всеосяжні й досконалі. Один з них — Закон Взаємодії — завжди повертає все до вихідного пункту. Отже все, що людина вчиняє іншому, обов’язково повернеться до неї знову, ще й примноженим за Законом Притягання Спорідненого. Тому й було сказано: «Що посієш, те й пожнеш багатократно».


ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО ЄСТВА

Людина, де б в вона не була, завжди несе в собі й разом із собою цілий світ, який взаємодіє з усім оточуючим! Наше оточення певною мірою є віддзеркаленням нас самих, саме тому за реакцією довколишніх на наші дії ми можемо пізнати себе з іншого боку, якого ми не бачимо, адже сприймаємо себе виключно через власні відчуття. Якщо ми самі доброзичливі до ближніх, вони також будуть до нас дружніми. Це діє наче відлуння! Відповідно агресія і насилля з будь-якого боку обернеться лише взаємною ворожнечею. І чим більше ми не вдоволені оточенням, тим більш і воно сприймає нас як ворожий елемент.
Різні життєві ситуації і люди, що зустрічаються на нашому шляху, несуть нам завжди якийсь виклик, задачу, яку нам потрібно вирішити і всебічно засвоїти, щоб стати досконалішими. І якщо ми прагнемо досягти успіху, нам треба навчитись майстерності приборкувати свої пристрасті та емоції. Лише той, хто опанує себе, здатен панувати над усіма іншими, адже він зможе свідомо спрямовувати будь-яку ситуацію туди, куди йому треба.
А той, хто під різними приводами уникає в житті взаємодії з іншими, ніколи не пізнає себе в повній мірі. Бо лише у взаємодії з ближніми, він випробує свої власні сили і побачить, чого він духовно досяг і на що здатен. Дружність або ворожість до найближчого свого оточення теж свідчитимуть про певне ставлення людини до світу і Божих Законів, що рухають світ.
І колись прийде прозріння і усвідомлення того, що всі нещастя, як і будь-які справжні вороги, невипадково опинилися колись на нашому шляху саме в певному місці й у певний час, адже ми спричинили це своїми вчинками, тому ми повинні дослідити, чому це сталося з нами. І щиро пошукати першопричину в собі, щоб не допускати цього в подальшому.
Віддзеркалення внутрішнього єства (картина: H.Leiendecker)


ПІДСТАВИТИ ЩОКУ ПІД УДАР

Коли людину хтось вдаряє по щоці, чи треба підставити щоку під удар і чи можна взагалі любити своїх ворогів? Чи є це безглуздям, чи насправді в закликах підставлятися під удар і любити ворогів закладено якийсь прихований смисл? Як це допоможе зупинити зло, якщо в будь-яких битвах завжди перемагає сильніший? Чому один з поширених ідеологічних наріжних каменів християнства перетворився на камінь спотикання для багатьох людей, які не бачать сенсу робити незрозумілі та неприродні для себе речі? — Усі незрозумілі та болючі питання в житті вимагають прояснення, людина мусить позбутися прогалин у духовній царині, якщо вона шукає Істину по-справжньому.
Багато непорозумінь виходять з хибного й буквального тлумачення слів Біблії, які таять в собі живі багатозначні духовні Образи. Тому справжня глибинна Істина біблейських текстів відкривається лише тим, хто шукає правильний духовний ключ для пізнання смислів, закладених у Святе Письмо. Все найважливіше в священному Писанні завжди надається у вигляді живих Образів, які звертаються до людських духів, оскільки розум, подібно комп’ютеру, лише вираховує та систематизує все те, що отримує від духу. Розум людини є дуже виточеним витвором еволюції, проте залишається лишень продуктом мозку, суто земним знаряддям, саме тому він не може осягти духовні речі. Людський дух живиться та спрямовується згори живими духовними Образами і сам їх повсякчас породжує, і лише потім духовні образи втілюються у вузькі межі думок і слів.
Істина завжди самозрозуміла і її здатен усвідомити кожен, хто прагне пізнати саму суть, осягаючи те, що є насправді, через духовні відчуття без розумової плутанини та термінологічних манівців. Не дарма Ісус сказав: «Будьте як діти!», «Блаженні простодушні…». Але ж навіть тут не обійшлося без непорозуміння, бо останній вираз було спотворено й помилково закарбовано в канонічних писаннях перефразованим за смислом «Блаженні вбогі духом…». Але Ісус вказував цими словами саме на простих душею людей, на здатність бути простими в житті й мисленні без зайвого, надуманого та викривленого. Лише справжня простота, яку не варто плутати з недоумством, недорозвиненістю чи інфантилізмом, може пізнати високу Істину, бо справжня простота не викривлятиме дійсність через розумові блукання і втручання в духовні речі, яких розум не здатен осягнути. Той, хто несе в собі справжню простоту, завдяки своїм чистим відчуттям, шукає і знаходить розуміння почутого та пережитого.
Слова великого Вчителя людства Ісуса Христа частково були записані його учнями, які не могли їх записати безпомилково та й не могли донести всього з почутого. Часто учні, не розуміючи Господа, викривляли його слова. Однак найцінніше все ж було збережено і записано в Євангеліях. Проте Слово Боже потребує правильного тлумачення і всебічного розуміння, адже Слово надавалося людям лише в образах, бо інакше неможливо було донести до людей живу всеохопну його суть.
Ісус говорив
«Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба. А Я кажу вам: Не противитеся злому. І якщо хтось вдарить тебе по щоці, підстав йому й іншу.» (Матв. 5:38,39); (Лук. 6:29).
«А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути дітьми Отця вашого, що на небі, який наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних.» (Матв. 5:44,45); (Лук. 6:35,36).
Також Ісус окремо підкреслював: «Не думайте, що Я прийшов порушити Закон чи пророків: я прийшов не порушувати їх, а доповнити.» (Матв. 5:17). Тобто Той, хто прийшов із Бога, не міг мислити і діяти інакше, ніж за Божою Волею.
Досі люди знали свого Бога лише як ототожнення найвищої Справедливості. Лише в такому понятті давні люди розвивали в собі здатність пізнавати Закони Божої Волі. Син Божий показав людству нові обрії, розширивши зміст і поняття Закону, якого з часів укладення Старого Заповіту дотримувався і наслідував юдейський народ. Крок за кроком, неначе малі діти, вони впродовж багатьох століть усвідомлювали, як діє Закон Відплати, окресливши його зрозумілою формою: «Око за око, зуб за зуба». — Жодним чином Справедливість Закону Божої Волі не відмінялася, натомість для розвинутих людських духів прийшов час глибше усвідомити всеосяжну сутність Божих Законів. Ісус Христос показав Любов, яку людство ще не знало…
Нові, більш високі знання, що давав Син Божий, вимагали від людей внутрішнього перетворення й духовної перебудови. Часто, а навіть і всякчас, вони сприймали все нове і для них незнане лише вороже! Тому Ісус також наголошував: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча» (Матв. 10:34). Вкрай важливо відкинути хибний «пацифізм», що його приписують вченню Христа,  і усвідомити, що насправді він дав у своєму Слові як живу переможну Істину. Якби Ісус проповідував, що не треба нікому протидіяти, даючи відсіч, а лише дозволити ворогові себе бити, то хіба ж він тоді казав би ще про меча, якого приніс на землю? Цей меч є як зброєю, так і знаряддям Істини Божого Слова, завдяки якому кожен може розрізнити, чітко відділити Добро від зла, Правду від омани, і відсікти одне від іншого! —
За багато століть перед Христом пророк Єремія описав стан душі людини, яка переживає найтяжчу духовну скруту й приниження (для юдеїв це були часи Вавилонського полону) — «Благо людині…, якщо вона підставить щоку тому, хто б’є її, якщо вона переживатиме зневагу аж до наситу!» (Плач Єремії 3:30). Тим самим цей образ вже надавався людям. Пророк Єремія вчив людей стану невдаваного Смирення, що здатне змінити погляди людини на своє життя, щоби в засліпленні не зазнати нових страждань, не прагнути помсти кривдникам, не шукати лише зовнішню причину своїх нещасть, а знайти її у собі.
Лише смиренний духом може усвідомити свої страждання як зворотну дію того, що він заслужив. Адже колись перед цим він міг зробити хибний вибір, обрати помилковий шлях і вчинити неправедно.
«Підставляти щоку», «любити ворогів» «віддавати останнє» — це образні висловлювання. І в даному контексті Ісус спонукав людей зрозуміти сутність того, що зветься Стражданнями, Ударами Долі, а також що є справжньою Любов’ю і в чому сенс Прощення. А також шукати причину, чому все це відбулося.
«Підставляти під удар щоку» означає свідомо приймати Удари Долі як проявлення Божих Законів, як дію справедливих Божих Законів, що повертають людині все, що вона сама ж породжує чи притягує. Закони Бога ніколи не діють навмання і безглуздо, а завжди точно відмірюють кожному заслужене.
Образними словами Ісус намагався привести людину до усвідомлення, звідки походять будь-які страждання, де є їх приховане коріння і першопричина, як вийти з кола страждань і не створювати ґрунт для виникнення нового зла, і як звільнитися від певних вузлів Карми. Адже це можливо лише в дії живих Законів, які неможливо нікому обійти! Кожна серйозна особистість, коли чує фрази про необхідність підставляння щоки під удар, відчуває, що тут щось не так, бо це є неприроднім. А те, що неприродньо, не може відповідати досконалості живих Законів Бога! Вся ця невпевненість, плутанина та неприйняття виникли саме через хибне людське тлумачення, недолуго-поверхове і буквальне! Слова Великого Майстра ніколи не пристосувались до звуженого людського мислення, а, навпаки, прагнули підняти людський дух над земним обмеженим поглядом.
Ісус намагався донести людям живий і зрозумілий для їх рівня образ, який веде до розуміння причин страждань, до усвідомлення, звідки виникають Удари Долі, яких не можливо уникнути або не помітити, бо вони точно спрямовані до людини. Вони болючі й невідворотні, як удар в обличчя впритул. Але кожен Удар Долі людина спричиняє сама, свідомо чи несвідомо порушуючи злагоджений механізм всеохопних Законів Творіння, коли вона слідує хибними шляхами, вчиняючи лихе та протизаконне. Бо людина має досягти свідомого стану буття в усіх своїх вчинках та порухах душі, має пізнати Закони Творіння як живу Волю свого Господа і Бога!
Спричинені недотриманням руху Законів Удари Долі дійсно потрясають людину в такій мірі, щоб вона отямилися та змогла повернутися з манівців на правильний безпечний шлях. Людина в болючому переживанні може усвідомити свої помилки і виправитися завдяки справжній духовній та внутрішній зміні. І це не можливо зробити вдаваним, бо інакше стражданням не буде краю, якийсь емоціональний хибний крок на хвилях сліпої ненависті чи озлобленості породить ще більше лихо, що буде примножуватися, поки не запанує справжня рівновага за Законом! Але для цього потрібний свідомий пошук першопричин нещастя. Потрібно осмислити, що джерело страждання часто таїться, насамперед, в нас самих, ми самі накликали біду, бо зійшли з прямого шляху. Усвідомити це — означає прийняти Удар Долі, прийняти як належно страждання! Саме це закладено в образному вислові: «підстав під удар й іншу щоку». Бо лише в переживанні і очищенні себе від хибного, людина насправді зживе наслідки невідворотної Карми.


НЕ ПРОТИВСЯ…

Тому й було сказано — «не протився стражданням», але не так, як врешті вже в зміненому вигляді це дійшло до нас у канонічному тексті Євангелія від Матвія — «не протився злому» (Матв. 5:39). Ця суттєва помилка закралася через нерозуміння того, який саме сенс вказував цим людям Ісус. Чимало подібних помилок виникало через нездатність людських духів осягти Слово Сина Божого. Так само учні Ісуса, згадуючи почуті слова свого Вчителя, подекуди не уникнули викривлення смислів при написанні тексту Євангелія. А потім вже й «отці церкви» докладали щось від власного розуміння, тлумачивши Святе Письмо для подальших поколінь.
Насправді ж всьому злому, злу як такому, всюди та повсякчас слід і конче потрібно противитися, зупиняти будь-яке лиходійство, і врешті — знищити й перемогти!
Проте все, що переживає людина, не має бути втиснутим в застиглі пласкі шаблони, це потребує виваженого дослідження. Треба разом з тим уникати однобічного мислення та прагнення пристосовувати під себе виклики життя, десь спрощуючи, а десь, навпаки, ускладнюючи поняття. Приміром, не завжди удар виникає у наслідок минулих дій постраждалого, іноді трапляється, що хтось зловмисний свідомо робить лихо іншому, починаючи тим самим нове коло зла. Тому важливо усвідомити і навчитися мислити глибше, зуміти піднятися над ситуацією, щоб знайти відповідь на питання: «Чому?», «За що?». І тоді прийде інший погляд на речі і виникне прагнення з’ясувати «Для чого?» або «Навіщо?».
Ісус проповідує
Отже, коли людина переживає Удар Долі, що спричиняє душевні або тілесні страждання, часто не усвідомлюючи першопричин, вона намагається шукати причину в інших, десь зовні. Цей внутрішній спротив спричиняє хибну позицію, виникають сліпа злоба й ненависть і точаться думки про скорішу «відплату», «помсту» кривдникові. Люди, які страждають, дуже часто запевняють себе, що в їхньому нещасті винуваті всі, крім них самих, і навіть думки такої про себе не допускають!
Звільнення від поганих Ниток Долі, які ще називають кармічними боргами, не відбувається для людини лише через те, що вона переживає болючі страждання, до яких призвела певна провина, яку мало хто цілком усвідомлює. Часто страждання можуть навіть посилити все погане в душі людини, якщо вона не прагне виправлення і самовдосконалення. Через жорсткий тиск зворотних Ударів Долі, людина може впасти у відчай, живлячи в собі лише тупу злість свою долю та на Бога, який змушує її так страждати! Тоді не може бути й мови, що болючі удари змусять людину змінитися на краще.
Справжня спокута може відбутися лише за умов, якщо людський дух навчиться бачити в своїх нещастях не прикру випадкову подію, а зуміє усвідомити пережиті страждання як зворотну дію всеохопних Божих Законів, і як можливість щось у собі змінити, відкинути зайве та хибне, переглянути власну самооцінку, переоцінити себе духовно, щоби стати більш зрілим.
Так само знання про Закон Взаємодії, виражений в словах «Що посієш, те й пожнеш!», мало б змусити людину задуматися, чи не притягла чимось вона сама до себе це лихо. Коли людина зуміє пов’язати Удар Долі, який тепер спіткав її, з тим, що вона колись перед тим десь обрала хибний шлях і щось сама вчинила неправильно, то таке сприйняття першопричини її страждання означало б, що вона приймає його як належно, як вияв всесправедливого Закону. Бо цей живий Закон лише повертає людському духу відплату і несе розв’язування вузлів, спокутування, спокутування та звільнення від провини, яка виникає, коли коїться неправедне проти ближнього, так само, як і проти Божої Волі!
Тоді людина в образному вислові ніби свідомо підставляє іншу щоку під Удар Долі, бо знає, що то шлях звільнення від духовного тягаря, завдяки чому її борг буде погашений, а кармічний вузол розв’язаний у рівновазі Закону Взаємодії. Для усіх створінь все це є знаряддям допомоги Законів Божої Волі, що змушують людину внутрішньо мінятися, шукати та обирати правильний шлях духовного поступу!
Коли людина стикається з певною перешкодою, зазнає болючих ударів зовні, вона має дослідити, чому саме так відбулося, і відшукати причину, але шукати насамперед у собі. Ми повинні відшукати вади лише у власних обладунках, а не думати лише про гостроту та міць зброї супротивника, від удару якого ми постраждали. Отже це і є «підставлянням іншої щоки» під наступний удар! Коли ми зосереджуємося на собі, шукаємо причини пережитих страждань саме в собі, ми усвідомлюємо невипадковість пережитого, а це і означає, що приймаємо все, як належно. Адже перший «удар по щоці» — це болюче переживання зворотної дії помилкових вчинків людини, а вже очікування на інший «удар по щоці» — є усвідомленням невідворот¬ності спокутування та можливості подальшого звільнення від поганих кармінних ниток. Людина мусить усвідомити, що її страждання були спричинені певними діями, що передували цьому, ймовірніше через саме її помилки. І тепер ці страждання, як вимогливі виконавці Закону, вимагають її швидкої і справжньої зміни. Тоді страждання несуть благо, бо завдяки ним людина змінюється і знов повертається на правильний шлях, з якого зійшла за власної волі. Так і виховується людський дух, спочатку як мала дитина, яка поступово пізнає, що для неї є безпечним, а що небезпечним, що добрим, а що поганим, поки з напівсвідомого стану буття не набуде цілковитої свідомості, пізнавши шляхи животворних потоків Божої Волі.
Ісус вчив


В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ЛЮБОВ ДО ВОРОГІВ

Заклик Ісуса: «Любіть ворогів своїх!» — спрямований на тих, хто знає, що таке справжня Любов, вільна від послужливості, і яка завжди спрямована на духовну користь. Отже вона не має приносити людині лише щось приємне. Найвища Любов нероздільна зі Справедливістю та буває строгою, вимогливою. В даному контексті йдеться саме про те, що людина має насамперед усвідомити, що «вороги» часто стають знаряддям дії Законів, як виразники певного зворотного удару, що спадає на людину через те, що вона колись, свідомо чи несвідомо, порушила живий Закон Божої Волі. Тому важливо набути правильний погляд на сприйняття зовнішніх ударів і на обставини, що їх спричинили.
В наш час, коли людина зазнає матеріальних втрат, можна почути доречний іронічний вислів: «Дякую, Боже, що взяв грошима [відплату за мою провину]!». Це означає, що, постраждалий приймає як належно цей удар або збиток, усвідомлюючи його невипадковість і виказуючи, що лише він сам притягнув це до себе.
Трапляється і так, що замість висловлювання прокляття в бік злочинців та впадання у відчай від пережитого ворожого лихого вчинку, потерпіла людина каже: «Дякую Тобі, Боже, за все, і за це також!» Все це не варто відносити лише до кола церковних вірян або до прояву сліпого релігійного фанатизму, бо насправді в таких випадках допомагає лише щирий вияв духовного переживання, справжнє глибинне відчуття. І допомога згори спрацює лише за цих умов. Бо тут закладене те, чого суттєво бракує високорозумній сучасній людині — невдаване справжнє Смирення!
Кожен мусить набути Самопізнання, не осуджуючи нікого, так само як і самого себе. Важливо позбутися звички когось оцінювати, а навчитись розрізняти лише вчинки інших, які призводять до добра або зла. Зосередитися на Самопізнанні, щоб об’єктивно розпізнавати свої вади та помилки, а також знати і розвивати свої здібності! Правдиво пізнати самого себе, все зважуючи на Терезах своїх відчуттів, які духовним єством з’єднані з живими Законами — це і є справжнім Смиренням — коли кожен займає своє особливе місце у Творінні, живучи з миром із собою та Божою Волею!
«Любити ворогів» — певним чином означає всебічно їх пізнавати, щоб побачити як саме можна вплинути на них, дізнавшись про їхні слабкі місця та сильні сторони й обернути все на власну користь. Таке всебічне пізнання допоможе дечому в них навчитися і завжди у всьому перемагати! Адже все, що кожна людина виявляє в своєму житті як найяскравіші риси її особистості, має відбиток її найсильніших здібностей, які вона іноді викривляє, перетворюючи власні хист і чесноти на певні виражені вади і прокляття.
Коли хтось збентежений дією іншого, який поводиться недружно, вороже, якого ми записуємо у вороги, то не варто кидатися в атаку чи спрямовувати в його бік всю лють та йти за емоціями. Треба зупинитися на мить, спробувати зважити на власні сили та на сили «ворога» і пошукати напрями для подолання такої перешкоди на шляху. Якщо неможливо інакше перемогти сильного ворога, треба його сильні сторони обернути на власну користь. Але це означає саме те, що замість засліпленої люті та бійки з ворогом у в будь-яких проявах, ми шукаємо обхідні шляхи, щоби вплинути на нього і врешті взяти над ним гору. Закон діє так, що завжди перемагає той, хто виявляється більш гнучким, і саме завдяки цьому дійсно стає у підсумку сильнішим! Отже або ми дозволяємо іншим маніпулювати собою, або маніпулюємо іншими, тобто впливаємо на інших і спрямовуємо їх у бажаному напрямку!
Так чи інакше, в тяжких випробуваннях і битвах ми сильнішаємо як особистості, тому і ворога, як того, хто стає на нашому шляху завадою, як і будь-які перешкоди, треба навчитися сприймати як надані нам можливості для випробування власних сил, для набуття довершеної свідомості й сходження на більш високий рівень у нескінченному Поступі Духу. Саме цього і навчав людей Син Божий Ісус, коли казав: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує»! —
 
В світі не існує завідомо «доброї» чи «лихої» Сили, яка насправді завжди є нейтральною в своїх витоках. І лише, коли людина, наче кришталева лінза, задає Силі певний напрямок, виникають наслідки — добрі або погані. Все, що відповідає Законам Божої Волі, що несе користь, сприяючи розвитку й поступу — і є справжнім Добром, а все, що проявляється всупереч Законам, перешкоджаючи живому поступу — є Злом.
Ісус, що проповідує
До всього слід додати, коли йдеться про зіткнення зі справжніми злочинцями й виродками людського роду, для того щоб мати змогу їх знешкодити, треба осягнути правильні шляхи для боротьби та ефективного результату, що означає певною мірою пізнати ворога. Це вкрай потрібно, коли стається агресивний напад ворогів і злочинців та безпосередньо стосується бойових дій. Подібне пізнання вимагає духовної пильності, що проявляється в безпомилкових відчуттях, миттєвих, без тривалих виснажливих сумнівів земного мозку. Отже за кілька миттєвостей, як і під час полювання на хижого звіра, треба встигнути обрати правильний шлях до перемоги, щоб не постраждати самому, не отримати поранень й зворотних наслідків, зберігши душевне та тілесне здоров’я. В подібних випадках також, щоб не зазнати наслідків тяжкої карми, дуже важливо не вийти за межі дозволенного обставинами і Законом (тут йдеться про одвічні духовні Закони, а не про земні угоди). Навіть небезпечних хижих тварин треба знищувати без зайвих емоцій, якщо можливо, безболісно. Треба завжди прагнути діяти як гостре і чисте знаряддя справедливості. Але це можливо лише за умови розуміння дії живих Законів Божої Волі, коли людина здатна відчувати їх як Дихання Творіння!
Любити — це також означає розуміти інших. А через розуміння їхніх мотивів та їхнього роду мислення, цілком приймаєш світ і людей з їхніми вадами, як даність. Починаєш краще розуміти погляди друзів і прагнення своїх ворогів, або ж байдужість сторонніх людей. Ти сприймаєш світ без зайвих емоцій, як належне. І лише з точки зору Законів Божої Волі, які кожен мусить осягти та всякчас пізнавати, тоді врешті й прийде виважений правдивий погляд на всі речі та вчинки людей, наскільки вони відповідають живому Диханню Творіння. І лише з точки зору Законів Божої Волі, дію яких ти мусиш усвідомити, а завдяки цьому ти зможеш правдиво розпізнати, наскільки чиїсь вчинки, як і кожна річ, відповідають живому Диханню Творіння.
І коли ти сприйматимеш світ і людей такими, якими вони є, тоді прийде і прощення, що звільнює від гнітючого зв’язку, щоб нарешті, не озираючись, рухатись далі власним шляхом, відкинувши все зайве та всіх побічних. Тоді можна буде кожного дня у всіх подіях і переживаннях брати для себе щось корисне і відкидати все шкідливе.
«Молитися за тих, хто вас переслідує» — означає внутрішнім духовним поглядом осягнути й усвідомити те, що відбулося.
Будь-яка справжня молитва є щирим зверненням душі до Бога, коли ми шукаємо від Нього відповіді та розради. В молитві ми здіймаємося над земними обставинами і тоді здатні відчути всю суть, долаючи вузькі розумові межі, адже наш людський розум шукає лише правих та винуватих і лише за власною подобою!
Пошук відповіді від Бога пролягає через усвідомлення невипадковості того, що відбувається з нами, як і того, що ми самі, рухаючись шляхами живих Законів, перетинаємось з тими, хто несе нам добро чи зло в точній відповідності до нашого вибору і роду всіх наших діянь — від невидимих відчуттів і прагнень, думок і слів, аж до видимих вчинків. Тому ми вимушені шукати відповіді, чому нас щось або хтось переслідує! Саме таким чином ми молимось за тих, хто нас переслідує.
В щирій молитві «за нашого кривдника» ми справді можемо допомогти зрозуміти агресору суть скоєного, а цим постраждалий допоможе також і собі правильно все усвідомити, спрямувавши думки для найліпшого виходу із ситуації. Така щира смиренна молитва, яка може творитися подумки, здатна вплинути на духовному рівні на кривдника і привести визначеним шляхом до виходу із беззаконня. Щире смирення здатне розрубити найміцніші вузли Карми, бо таке смирення — це свідомий прояв зрілого людського духу, що прагне духовної свободи, і знає, як працює Закон Взаємодії.
Ісус запалює в душах Любов
Любов вимагає прощення! Чи так і є насправді? Якщо буквально безвідплатно прощати всіх лиходіїв, чи вони не використають це на свою користь? Чи вже не програє наперед світла людина, якщо лиха людина точно знає: щоб вона не зробила, її простять, вибачать і відпустять?
Насправді прощати когось — це відпускати його від себе назавжди, без обмовок!
Прощати — це звільнятися від тягаря минулого зв’язку, відпускаючи від себе подію чи особу як зайве, як заваду для Сходження, щоб мати змогу безперешкодно йти своїм шляхом, не забруднюючись нічим поганим і не озираючись.
Любити — це прощати, але в правильному розумінні поняття Прощення як вияву доброї волі, що звільнює дух!
Насправді прощати когось — це відпускати його від себе назавжди, без обмовок! Прощати — це звільнятися від тягаря минулого зв’язку, відпускаючи від себе подію чи особу як зайве, як заваду для Сходження, щоб мати змогу безперешкодно йти своїм шляхом, не забруднюючись нічим поганим і не озираючись.
«Любити своїх ворогів», так само як і «любити своїх ближніх» — означає вміння правильним чином щось брати у них для себе, а також і здатність щось віддавати відповідно до Законів Божої Волі! А все це містить у собі здатність бачити в іншому його сильні сторони, щось цінне, все те, чому в нього можна навчитись.
Отже «любити своїх ворогів» означає здатність усвідомлювати надані нам випробування, що мають за мету спонукати дух рухатися, відточувати свою духовну зброю і врешті чомусь навчитися.
Такий вияв «любові» до своїх ворогів врешті-решт оберне на користь будь-яку життєву ситуацію, без заплутування нових кармінних вузлів.
Однак «любити ворогів» аж ніяк не означає, що не можна чинити опір нападникам або не давати відсіч тим, хто посягає на життя, здоров’я чи майно людини та довколишніх. І якщо іншого не залишається, то ворог має бути фізично знищений. Адже безумовним є той факт, що непокаране зло або нездатність зупинити агресора лише спричинить поширення зла та подальше насилля, і врешті це означатиме, що зло перемогло! З усіма лиходіями варто без емоцій вчиняти відповідно до їх злочину, за земним та духовним законом.
Слова Ісуса охоплюють значно більше за земні речі та поняття. Його Слово завжди сягає царини Духовного і спрямовано саме до людських духів, крок за кроком спонукаючи їх до розуміння Любові Божої, і цим — до пізнання свого Бога!
Пізнавати Бога — це пізнавати самого себе і Всесвіт довкола як злагоджене досконале Творіння, в якому Бог звертається до людини мовою своїх живих Законів. Тому Ісус й говорив: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать», а побачити Бога можна лише в Його Діяннях, які пронизані живою Любов’ю!
Лише насправді пізнавши себе, людина зможе пізнати й Бога! І цей процес невпинний. Чим більше пізнаєш, тим більше бачиш перспективу ще непізнанного!
Шукай сенси в усьому що оточує тебе, а насамперед знайди в собі самому сенс буття як незламний могутній стрижень, що надає сили та бажання жити й творити — це і стане твоїм неминущим самопізнанням! Тоді ти й навчишся розуміти свого Творця — Господа і Бога.
Лише опанувавши себе, ти опануєш і Силу, що все пронизує, і пізнаєш Всесвіт довкола. Тоді ти зумієш влитися в животворне русло Його Законів, наче човен, що несеться потоками Божої Волі й Любові.


© Олександр Ладік. Київ. 2018


Читайте також: «Люби ближнього, як самого себе!»



Google+

Прочитано 1438 раз Последнее изменение Суббота, 30 Июнь 2018 14:11

http://moy-interer.ru - интерьер дома

http://fortstroi.com.ua - Строительство и ремонт

Оставить комментарий

Сопутствующие статьи