Абд-ру-шин / Abd-ru-shin 

Ілюзії самогубства / (UA)

Духовні помічники © Олександр Ладік / A.Ladik. 2018 (based on the painting by H.G. Leiendecker)
 UA

ПЕРЕДУМОВИ САМОГУБСТВА І ДУХОВНІ НАСЛІДКИ


Самогубство вважають наслідком душевної депресії через розчарування, зневіру тощо. Але іноді можна почути окремі голоси, які намагаються надати самогубству статус вільного вибору вільної сильної людини, що не боїться смерті. Чи є тут місце безстрашності, чи все ж таки самогубство — це втеча від душевного безвихіддя через слабкодухість? В будь-якому разі доречним буде дослідити, чи може самогубство бути виправданим з точки зору Закону Буття, Законів Божої Волі.

Щоби дізнатися, що суперечить Закону, а що вкладається його дію треба усвідомити суть Закону як проявлення Божої Волі, живої, багатошарової, а не лише так-сяк записаної на людському папері. Оскільки ця тема потребує окремого висвітлення, зупинимося стисло лише на тих речах, що безпосередньо стосуються самогубства. —
Рушійна сила всіх вчинків людини завжди виходить із того, якими смислами сповнене її життя. То ж самогубство вчиняють лише ті, хто в собі втрачає головний сенс життя, втрачає смисл, для чого він живе на цій Землі та взагалі, що він тут робить! 
Але живі Закони не можливо вмістити в застиглі букви. В особливих випадках на самогубство зважуються сильні духом люди для того, щоб запобігти гіршому розвитку подій. Насамперед, у вирі земних війн та інших локальних пекельних битв, коли людині загрожують наджорстокі тортури, приниження особистості аж до втрати всього людського в ній, коли є небезпека втратити найцінніше — себе, свою духовну сутність і гідність. 
Через відсутність усвідомлення і ясного знання в питаннях Переходу душі, мало хто уявляє, що буває з душами, які йдуть в Потойбіччя замордованими аж до певної втрати свідомості й глибокого стану знесилення. Стараннями духовних помічників таких потім доводиться лікувати та повертати до їхнього справжнього природного стану, і лише після тривалої «реабілітації» (яка відповідно до духовного рівня, цільності та сили особистості може тривати довго, а може і дуже коротко) душа знову збереться у силі та буде спроможною рухатися далі стежками «іншого світу», себто шляхами Тонкої Речовинності! Лише заради уникнення подібних довготривалих наслідків для душі самогубство може бути правильним виходом. Так само, коли йдеться про порятунок ближніх, коли існує небезпека для життя інших! Але це можна вважати лише окремими винятками, бо не існує готових правил на всі випадки життя. 
Серйозним шукачам не варто в своєму житті приміряти на себе традиції японських лицарів-самураїв, адже це окремий випадок певної закритої системи цінностей, вони як воїни йшли саме на ритуальні самогубства, ніколи не вчиняючи таке за свавіллям, завжди свідомо і лише за певним кодексом честі, або коли йшлося про провину, яку вони мали спокутати, і в їхньому культі найпершим було не особистісне, а репутація і честь того, кому вони служили і кого могли чимось знеславити через власну поразку.
В буденному житті, коли через власні хиби загнана в кут людина шукає втечі від необхідності розв’язувати зав’язані нею ж самою вузли, коли вона пасує перед життєвими викликами, тоді здається, що єдиним виходом з жахіття, що несе їй нестерпне страждання, є добровільна смерть. Охоплена відчаєм людина сподівається, що смерть покладе край всьому, що так болісно стискало її душу у відчутті цілковитого безвихіддя.
Ця тема непроста і вимагає окремого прояснення. 
1) Все, що відбувається з нами, завжди рухається напрямками живих Всесвітніх Законів, яких нікому не можливо обійти чи зневажати. Якщо, ставши на проїзний шлях, не зважати на правила руху, нещастя не уникнути.
Все в світі чітко обумовлено і має свій початок. «Що посієш, те й пожнеш!» — як зерна дають урожай відповідно до роду посіяного, Закон Взаємодії завжди все повертає до вихідного пункту, тому кажуть про «замикання кола» руху чи дії.
Більшість людей вважають, що вони можуть гратися в думках, уявляючи і обмислюючи будь-що без жодних наслідків для себе і довколишнього світу, адже цього ж ніби не сталося, а було й залишилося тільки десь в їхній уяві, зовні непроявленій. Але при цьому не бажають знати про особливу здатність кожного людського духу черпати з джерела творчої Божої Сили і породжувати споріднене собі, тобто творити за власним родом відчуттів, прагнень та помислів. Саме ця здатність спрямовувати нейтральну Творчу Силу за власним вільним Вибором його духу, накладає на кожний людський дух відповідальність за все, що відбувається, як зовні нього (в словах та вчинках), так і в середині (у відчуттях та думках).
Розглянемо для прикладу випадок, коли хтось задумується про власне самогубство, уявляє собі, приміряючи це хоча б і у вигляді певної «ролі», як саме він вкорочує собі віку, смакує всі деталі, домислює, як це виглядатиме в очах інших, і як на цьому все ніби закінчується… Подібні думки, залишаючись пов’язаними з тим, хто їх породив, створюють певні мислеформи, що не зникають, а шукають поживи у споріднених центрах думок. Одного разу, саме так, як про це каже прислів’я: «Що посієш, те й пожнеш сторицею», до цієї людини як до витоку раптово повертаються згубні думки, але вже суттєво посилені спорідненими думками, відповідно до Закону Притягання Спорідненого. В кожному початково вкладений природний бар’єр, як такий, що не дозволяє вбити себе, коли йдеться про певний самоконтроль. І лише багаторазове повертання до цих думок, поступово потоншують цей природний бар’єр. І коли всі довкола і сама людина цього найменше очікуватиме, в певний «чорний день» вона відчує в собі незнану до того рішучість, її бажання зважитися на самознищення стає нестримним, і вона безоглядно стрибає в невідомість… Так стається «замикання кола», коли до людини повертається те, до чого вона вже готувалася і що живила в своїх думках.
2) Самогубці зовсім не позбавляються «Царства Божого» через вчинення «смертного гріха». Ця версія (як і взагалі поняття смертних гріхів, яких немає можливості спокутати) виникла через бажання церковних керівників мати таку собі «ліцензію на смерть», точніше «монополію» на те, що доля душі знаходиться лише в руках церкви як «представника Бога на Землі». Насправді ж нема нічого вічного, окрім Бога та Його Царства, що створено Його Творчою Волею. Тому немає вічного пекла і вічного страждання, все неповноцінне минає, адже воно має бути очищеним або знищеним як будь-які шкідники! Все є минущим, окрім Вічного Життя в Світлі. 
Справедливість і Любов Божа завжди несе Допомогу тим, хто є гідним її. І це відбувається не через окремі особисті «вподобання» Бога, а утворюється живим чином у дії Закону Притягання Спорідненого. Тому світлі душі, навіть спіткнувшись і вчинивши щось проти Закону, можуть знову притягнути світле. Добрий і світлий притягне лише добре і світле, адже, подібно до радіохвиль, вони вібрують суголосно, а лихий відповідно притягне лише таке саме через те, що він випромінює за власним родом лише на своїй ницій «хвилі». 
3) Все завжди залежить лише від роду, внутрішнього стану, спрямування духу, всіх його діянь та воління, як минулих так і теперішніх. Але багато чого в минулому, хай би яким воно не було б добрим і величним, може перекреслити саме теперішній стан душі, бо духовна особистість завжди перебуває в змінах, рухається. Душа наколи не засинає і не «упокоюється»! Бо відсутність руху і є смертю! Отже вирішальним для долі людини є саме стан душі, яке саме місце вона займає в Творінні, як зважує на дію всеохопних живих Законів і через них — до Волі свого Творця. 
4) Усім відома Заповідь: «Тобі не слід вбивати». (Саме так, від початку це була не умовна залізна «заборона вбивати», а Божа порада, попередження: «тобі не слід вбивати». Адже дух за родом походження наділений Свободою Волі, тому йому не можливо щось заборонити, бо він лишається завжди вільним в будь-якому виборі, законному чи ні. Тому людський дух завжди і в усіх випадках мусить робити вибір свідомо, і саме його вибір і утворить те, що зветься Добром або Злом — те, що є суголосним Законам Божої Волі і те, що їм суперечить!).
Це суворе попередження багато хто тлумачить поверхово і в пласкому розумінні. За хибним поглядом про буцімто суцільну заборону вбивства людиною людини тоді неможливо вбивати жодної живої істоти або ворога навіть при самозахисті. Але це зовсім не так! Ця Заповідь, як і всі інші, каже про дію Закону, порушення якого неминуче принесе нещастя як зворотну дію та надовго зв’яже душу «кармічними вузлами». Адже насправді вільними, нічим не зв’язаними є лише ті, хто дотримується живих Законів. Тому насправді тут йдеться про те, що не можна вмертвляти, позбавляти життя, а це дуже багатогранне поняття. Все, що несе в собі життя, не можна його позбавляти, так само, як перекривати рух живильного потоку, що несе щось корисне і потрібне. 
Той, хто позбавляє себе життя, обтяжує себе виною, відмовляючись дотримуватися Заповіді Бога, що по-батьківські його застерігає від біди. Він мав зробити на Землі багато справ, а кинув їх недоробленими, перекреслив багато зусиль згори тих, хто дозволив йому за його ж палким волінням прийти на Землю. Він цим зав’язав щільні кармічні вузли на живій тканині своєї долі, які доведеться тривалий час розплутувати, тобто спокутувати. Така душа в Потойбіччі відкидається на сходинку нижче, аніж була до цього. . Вона мусить пройти той рівень, який провалила, як це буває в комп’ютерних іграх, але без жодної можливості повторити це без тяжких наслідків. Для світлої розвинутої душі наслідки насправді дуже великі, хоча й буквально не смертельні. Проте це дуже велика втрата — бути відкинутим з того рівня, який начебто був вже пройденим.


ЕВТАНАЗІЯ — МОЖЛИВІСТЬ ЛЕГКО ВМЕРТИ


В наш час, коли людина привчається все спрощувати для себе і обходити «незручності життя» в усіх проявах, дехто намагається перетворити навіть саму смерть на таку собі spa-процедуру. І для цього придумали свій термін «евтаназія» (що в перекладі з грецької означає «добра смерть»), організували цілі медичні інститути й заклади, де в умовах лікарні професійні медики за гроші готові безболісно й гуманно вмертвити будь-кого, хто цього забажає. Але іноді буває і так, що якийсь лікар, співчуваючи стражданням смертельно хворого, майже безоплатно допомагає стражденним передчасно швидко померти.
Часто люди звертаються до лікарів за легкою смертю не через страждання тіла, а через страхи стати тягарем для родини через похилий вік і загострення старечих хвороб.  Але мало хто замислюється, чому ці люди так довго живуть, навіщо? Чи це має певний смисл для них і для їхніх близьких, якого вони часто не бажають розпізнати?
Коли життя через тяжку хворобу перетворюється на пекельний біль, смерть здається солодким порятунком із нескінченних тортур тілесних мук. Тож припинення безглуздого страждання здається єдиним правильним рішенням. Зокрема, той, хто допомагає, тваринам швидко вмерти для звільнення їх від страждань під час агонії, вчиняє дуже добре. Але людина — не тварина! (Дивіться «Відмінність між походженням людини та тварини»). Мандруючи світами, дух людини набуває самосвідомості, і є лише гостем в грубо-речовинному світі, тому він не настільки міцно тримається за земне життя. А завдяки розвинутій організації мозкової системи у випадку великого болю в людину як запобіжник закладено особливість — вона швидко непритомніє від болю, і це на певний час може захистити її тонкі структури від страждань. А якщо біль надто потужний і хтось поруч не встигне застосувати знеболювальний препарат глибокої наркотичної дії, то людина, швидко звільняється від сильних мук і помирає, як вважається, від больового шоку.
Але ж, якщо заради викривленої гуманності в усіх випадках виникнення болю не шукати можливостей для знеболювання, а просто намагатися добивати людину, то чи не здасться це лише свавільним вбивством? Звісно, що в житті трапляються виключення з правил, які насправді завжди лише підкреслюють дію залізних Законів. Як вже говорилося вище, нічого в нашому житті не буває випадковим і несправедливим, так і повільне болісне вмирання не може бути випадковістю! — Чому один може піти з цього земного життя раптово легко та швидко, а інший вимушений довго і тяжко страждати, ніби його хтось навмисно намагається помордувати? Невже один колись до народження витягнув «щасливий білет», а інший — «нещасливий», чи може тут втрутилася доля, яка, знову ж таки, буцімто, складається за «вподобанням» чи за «покаранням»?
Давно вже час кожному на власному досвіді переконатися і усвідомити як дійсність, що людина завжди отримає лише те, що заслужила, і те, що притягнула до себе сама, і тому спокута як така — це насправді повернення порушеної рівноваги дії живих Законів, і це вирівнювання того, що перед цим людина самотужки свавільно скрутила у тугий вузол. Ніколи і нічого не відбувається випадково, адже все у цілому Всесвіті підпорядковується живим всеохоплюючим Законам Божої Волі! Ось тільки людина часто не може побачити оком і збагнути те, що спричинила колись раніше сама, утворивши певний темний вузол на полотні свого великого шляху, який і призвів до тяжких наслідків, бо, на жаль нинішні люди стали дуже обмеженими в своїх засобах самопізнання…
Земний шлях тяжко хворої або немічної людини закінчиться тієї самої миті, коли вона в переживаннях хоча б частиною свого єства, нарешті, відчує і усвідомить першопричину того, що її мучило, і від чого вона намагалася втекти аж до краю. Той з людей похилого віку, хто за допомогою лікарів вдається до «легкої смерті» самогубства лише через різні страхи, починаючи від боязні можливого болю і закінчуючи небажанням бути комусь тягарем, той уподібнюється до мандрівника, що вже майже дістався мети своєї подорожі, але зупинився від неї за півкроку!
Тут варто одразу розрізняти різні речі та одразу уточнити суть проблеми. Будь-який біль долається спеціальними медичними препаратами наркотичного типу, вартість яких насправді помірна! Тому в більшості випадків, не можна розглядати ситуацію інакше, як саме бажання людини, втомленої від такого життя, не бути залежної від інших і покласти край своїй безпомічності перед тією силою, що і змушує її нахилити голову в болісних стражданнях. Тут цілком доречний відомий вислів: «людині дається не більше, ніж вона здатна винести». І якщо медики, які тоді не гідні так називатися, не спроможні або не бажають забезпечити людину наркотичними знеболювальними, то проблема полягає не в законності чи протизаконності передчасної смерті, а у невиконанні медиками своїх прямих обов’язків! Вправні медики обтяжують себе тягарем вини, коли дозволяють хворим мучитися від болі, а також, коли стають співучасниками вбивства, навіть якщо хворий їх сам про це просив, адже замість того, щоб полегшити їм страждання наприкінці їхнього довгого тяжкого шляху, лікарі самі сприяють передчасній смерті, втручаючись у нитики Карми, а часто, прикриваючись гуманізмом приміряють в таких випадках на себе роль Бога! Не зайвим тут буде згадати і штучні системи життєзабезпечення не заради допомоги в складних операціях, а задля культивування напряму трансплантології як вигідного медичного ремесла, де на першому місці стоїть не допомога хворим людям (це використовується здебільшого для прикриття), а пересадка органів від однієї людини до іншої з метою фінансового надприбутку, і врешті для демонстрації перед іншими власного вміння як вдаваної «богоподібної всемогутності».

Смерть як Перехід


А ЩО ЗА ЦИМ ВІДБУВАЄТЬСЯ ДАЛІ?


Вчиняючи самогубство, людина гадає, що нарешті уникне гострої потреби вирішувати надскладні болючі питання, що загнали її в кут, обпікаючи до самого її єства, паралізуючи і доводячи до сказу. Але душевний вузол лише щільніше затягується! Адже все духовне не зникає з руйнуванням тіла, воно залишається таким, яким було і є. І якщо першопричина духовної кризи не долається, то внутрішня боротьба не тільки не закінчується, а й значно посилюється. Все найпотужніше в людині пов’язано не з тілесними речами, а з душевними переживаннями, і поки в її середині не зміниться стан душі, всі її найсильніші пристрасті будуть посилюватися, як магніт притягуючи таке ж саме! Страшенний тиск і відчуття безвихіддя не зникає, душа, як у живому багатовимірному «кіно», знов і знову мусить багаторазово переживати все те, чого вона намагалася уникнути, що було для неї особливо нестерпно болісним. Адже воно потужно живиться з середині і зовні!. Душа мусить доробляти в собі все те, чого вона не доробила за земного життя. В усіх тонких деталях мусить переживати той «Сценарій», що для її ж блага був підготовлений згори, і який невдячно був нею відкинутий лише через свавільний безоглядний душевний порив або через тимчасове помутніння та слабкодухість.
Мудро висловився Любомир Гузар: «Свобода — це можливість бути собою»; «Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним — це означає бути відповідальним!».
Кожна людина має виконати те, заради чого прийшла в цей світ.
Живі Закони діють не так, як вважає за потрібне собі людина, а так, як це в них закладено споконвіку. Коли шлях закінчується насправді, людина уходить природно, помирає «сама». Це може статися і від несподіваної хвороби, чи від «тромбу, що відірвався» в судинах, і буває, що помирає молодою і саме в розквіті сил. Всі в розпачі, чому це сталося так рано? А це було підготовлено заздалегідь…, щоб здійснилося те, що мало сповнитися для завершення шляху душі на цій Землі. Але це вирішується не людиною за своїм «короткозорим» поглядом, а тими Служителями Живих Законів, хто направляє шляхи душ…
Багато важливих зусиль згори йде намарно, адже для втілення треба виконати багато умов. Ми колись самі зробили цей вибір — прийти на Землю. А потім людина нібито каже: «ні, все, я передумала», або «зупиніть, я зійду». І як самовиправдання може сказати, що буцімто вона все, що хотіла і могла, вже зробила…
Але всі люди приходять сюди лише за власним волінням з двох причин: або для того, щоб комусь допомогти, або для того, щоби чомусь навчитися, бо інакше Сходження до Вершин не відбудеться!
Нині багатьох розумних і освічених людей повсюдно, наче епідемія вірусу, час від часу переслідує напади депресії. Депресія вважається розладом психіки людини, що проявляється хворобливим станом внутрішньої зневіри, і стає все поширеним явищем у розвинутих країнах. Таке може виникнути, коли хоча б на короткий час людина втрачає життєві смисли і орієнтири. Той, хто втратив смисл життя, втрачає і розуміння Бога, а той, хто шукає вищий сенс у всьому, знаходить до Нього шлях.
Як «духовне затьмарення» депресія відбувається лише через те, що люди втратили поняття про справжню духовну Тугу і в разі життєвих потрясінь втрачають під ногами опору, тому що руйнуються їхні мрії, розбиваються цілі, знецінюються, здебільшого, невисокі спрямування. Людина мусить мати в собі лише єдину Тугу — Тугу за Світлом, яка спрямовує її до сяйних Висот, до духовної вітчизни — до Раю! Все інше є лише підміною цієї справжньої Туги, що закладена в кожен людський дух зроду-віку, щоб він не збився зі шляху, не застряг в своїх тривалих мандрах крізь світи…

Читайте продовження теми в статі:
«Шукайте в усьому Смисли!»


© Олександр Ладік. Київ. 2018


Читайте також: «Люби ближнього, як самого себе!»


Google+


Flag Counter
Прочитано 996 раз Последнее изменение Воскресенье, 19 Август 2018 17:50

http://moy-interer.ru - интерьер дома

http://fortstroi.com.ua - Строительство и ремонт

Оставить комментарий

Сопутствующие статьи