UA
Облітає з дерев жовте листя
Із намистом осінніх дощів,
Й світла ту́га в тобі оселиться
Як відлуння щемке журавлів.
На деревах мережки повсюди
Таємничих заломів гілок,
Немов знаки писань позабутих,
Незбагнених Природи думок.
І людина, сповита журбою,
Поринає у думи свої…
Але що відбуло́ся з тобою,
Чому вогник в очах потьмянів?
Чи не згасла в тобі іскра Світла?
Чи дозволив ти власній душі,
Щоб вона заблукала безслідно,
Загубивши себе в чужині?
Хай довкола омани зловісні
Утрудняють твій шлях де-не-де, —
Нема гіршої зради на світі,
Аніж зрада самого себе!
© Олександр Ладік. Київ. 23.10.2015.
(переспів вірша Миколи Заболоцького)
Російськомовна версія: «Облетают последние листья»
Читайте також: «Листопад, що відкриває Небо» / (UA)