Абд-ру-шин / Abd-ru-shin 

Пісня над Піснями / (UA)

Пісня Кохання © Олександр Ладік / (Based on the painting by Mahmoud Farshchian)
 UA

© Олександр Ладік. (Київ, 2015).  *ПІСНЯ НАД ПІСНЯМИ *


Священний вогонь всі серця пронизає
І силою Ероса світ оживляє,
Спорідненні разом єднаючи духи,
Щоб ті досягли досконалої злуки
Як дві поперечки живого хреста
У русі одвічних потоків Життя!

Кохання — як дві поперечки живого хреста

Сильнішим за все є кохання моє,
Як світло незгасне, що сили дає,
Відчуй його жар в собі, любо моя,
Черпай повсякчас із того джерела,
Печаткою сяє на серце воно,
І наче на двох в нас єдине єство!
Для тебе відкрию всього я себе,
Як промінню світла із ясних небес,
Кохана, ти — зоре, що сяє в пітьмі,
Що має частинку свою і в мені,
Цілуй же о, серденько, палко мене,
Хай любощів хвиля нас разом здійме
До царин, де творить чуття Божество!
Солодше цілунки твої за вино,
Питво чарівне ти і чаша жива,
Я прагну напитись тобою сповна,
Вдихаю оливи твої запашні
Й тебе відчуваю у передчутті,
Коли ти розкриєш палати свої
Й серпанки відкинеш на дверях легкі,
Покличеш мене — і миттю ввійду,
Примруживши очі я щастя знайду,
І серцем відчую я серце твоє,
Нас повінь кохання й блаженства заллє…

Чи не кожен господар пильнує свій сад,
Викохує й пестить свій виноград,
Щоб надарити плодами його
Тільки обранців серця свого?
Кого покохала душа ж бо моя?
Для кого ж та квітка тепер розцвіла?
Тебе уподібню до статної лані,
Моя найчарівніша й лагідна пані,
Краса твоя сяє, немов самоцвіти,
І чари вабливі довкола розлиті,
Коли посміхаєшся, личко аж світить,
Поглянеш круг себе — все наче розквітне!
Прикраси із золота й срібла добірні
Твоєї краси як оправа лиш гідні.
Мов пташечки щебет, що лине в блакить,
Твій голос дзвіночком сріблястим бринить.
В устах, наче перлів блищать намистинки,
А очі — то неба прозорі частинки,
Губки твої, як легкі пелюстки,
І щічки — достиглі під сонцем плоди.
Голублю в долонях волосся твої
І тішуся, ледве торкаючись їх,
Плетуться вони, як шовкові нитки́,
І стан огортають вабливо-стрункій,
Ти — найвродливіша серед жінок,
Ніби із рідкісних квітів вінок!
Чари Кохання
— Як гнучкий кипарис твій виблискує стан,
Коханий мій, ясновельможний султан,
Намет свій шовковий сьогодні поставлю,
І квітами стежку туди устелю,
Мій любий, чекаю на тебе в саду,
Де грона звисають мого винограду.
Жадаю я палко тебе, моє щастя,
І мрію пізнати кохання причастя.
Мов квітка чекаю, коли садівник
Напоїть водою духмяний квітник,
Щоб в пестощах ніжних він врешті розцвів
Й про чари кохання усе розповів.
Хай вітер легенько на квіти подує,
Чуттєвістю ночі хай сон потурбує,
І ось аромати п’янкі потекли
Й розбризкали краплі живої води…
…У передчутті…
Я сплю, моє ж серце шукає тебе,
Тремтіння солодке по жилам тече.
І шлях розшукавши в покої дівочі,
Ти врешті прокрався до мене вночі,
Росою так рясно покрилися кучері,
Постукаєш в двері тихенько й рішуче:
«Голубко, — ти кажеш, — скоріш відчини,
Я вже знемагаю тут сам стоячи!»
«Але я одежу зняла вже свою,
Як знову на себе її одягну?
Й помила я ніжки свої нещодавно,
Тож їх занечищу вологими травами».
Коханий крізь отвір простяг свою руку,
Збентежилась я від томливої муки,
І від хвилювання тремтіла рука,
Коли відчиняла засуви замка,
І крапало з пальців духмяне те мирро,
Яким я змастила усе своє тіло.
Коханий — мов дерево, що плодоносить,
Для нього зроблю, все чого він попросить,
Він прагне дарити мені насолоду,
І я готувалась до його приходу…
…Цілунок його аж захоплює дух…
Здалеку зачула я голос твій рідний,
В мені він озвався відлунням спорідненим,
Цілунком торкнувся ледь-ледь моїх вух,
Від ласки його аж захоплює дух.
Коханий — мій скарб, він мій, я ж його,
Ми жи́вимо разом Кохання вогонь!
Веди ж мене в затінок стежки алеї,
Де сяйво тремтить на квітучих лілеях.
Ти прийшов і у вікна мої заглядаєш
І жадібно пахощі в себе вдихаєш,
Як олень, що звик до широких ланів
І раптом потрапив у замкнутий двір.
Не бійся ж, мій оленю, бо відтепер
Ніхто не сполошить, рідненький, тебе.
Вже вщухнула злива дощу за вікном,
Виблискує місяць сріблястий серпом
У пір’ї хмаринок на світлому гребні,
Зірки́, немов квіти, розкрились на небі.
В гаю соловейко так чудно співає,
Чи то мій коханий мене зазиває?
О, голубе мій, вийди з хащі тінистої
Побачити дай твоє личенько чисте!
Тебе до покоїв своїх заведу
Й до ранку нікуди вже не відпущу,
В кімнаті я ліжко для тебе встелила,
Як зорі, ліхтарики скрізь засвітила.
…Ти, мов чарівлива ранкова зоря!
— Яка ж ти прекрасна, кохана моя,
Немов чарівлива ранкова зоря!
А врода твоя — наймогутніша зброя,
Що здатна усіх полонити без бою,
Іскряться ласкаво з-під вій оченята,
Що відкривають до серця дверцята
В світлицю твоєї душі кришталеву.
А перси твої, як два шатра рожевих,
В пухких подушках й оксамитових пледах,
Подібні вони до вмістилища меду,
Що хтось назбирав у дві чаші кругленькі
І ягідки зверху поклав червоненькі.
Животик твій — вигін для пальців моїх,
Вони тріпотливо шукаючи втіх,
Зухвало блукають стежка́ми незнаними
Між згірочок ніжних і тайних западин…
Я млію щасливий від тої краси,
Сп'янілий від зваби чуттєвої гри!
В косу заплету твоє сяйне волосся,
Воно, наче жито дозріле на сонці,
Снопами спадає і ясно блищить,
Косиця, мов змійка, по спи́ні біжить.
«Цілунок». (Фрагмент картини Ґ.Клімта)
Повсюдно на дверях відперті замки,
Втечемо ж в поля, де трави м’які,
Зануримось в ца́рину розкошів чистих,
Збере́мо всі любощі в світле намисто
Й у скриню душі покладемо його,
Нехай в нас не згасне Кохання вогонь,
Ні смерть, ані бурі його не здолають,
Допоки серця наші палко кохають,
Охоплені разом його сяйним жаром, —
Кохання є найдивовижнішим Даром!
Ми прагнемо щастя взаємопізнання,
Щоб втілити наші завітні бажання.
У гроті підземнім в прихованій річці
Десь ковзає човник, немов в Потойбіччі,
Поринувши в світ таємничо-вабливий
Дослідником став він протоків чутливих…
Наші тіла перетнулися в вирі
Струменів Сили, здіймаючи хвилі,
І в дивовижному танці зайшлися,
Спільно у душу єдину злилися,
Прагнемо разом сягнути небес
Й вогнище чисте добути з чересел!
Мить чи вічність триває цей рух?
Чи великий відбудеться Вибух?
Де початок? Коли вже настане кінець?
Відчуваю в собі твій живий пломінець,
Він торкається серця моєї душі,
Пульсуючи кров’ю у сяючій чаші,
Яку від усіх у завітній кімнаті
Дбайливо тримаю в своєму палаці…
Я гнучко звиваюсь бурхливою річкою
І, зашарівшись, сховаю я личко,
Занурившись поглядом в карії очі,
Таємні слова я тобі прошепочу…
…Там Всесвіт запліднюють роси Кохання…
Вдихну й видихаю та дихаю знову
І кожен наш порух — живе діє-слово,
Що віддзеркалює задуми світлі,
І творить світи полум’яні щомиті!
Знову і знову ми прагнемо злуки,
Усюди струмує проміння та звуки
Й душа завмирає на мить незабутню,
Коли ми відчуємо таїнства сутність.
Аж раптом підхоплює хвиля могутня
Й виштовхує дух до Джерел первобутніх,
Там з жару й вогню постає новий світ,
Любові палає живий дивоцвіт,
Зсередини бризкають краплі бажання, —
Там Всесвіт запліднюють роси Кохання,
А Ерос вінчає там душу і тіло,
Сплітає з Кохання промінчиків крила,
Щоб кожна людина навчилась літати
І шлях до святої Любові долати!


*
Присвячено моїй коханій дружині Наталії.


© Олександр Ладік. Київ, серпень–вересень, 2015.
(За біблійною книгою царя Соломона)


Канонічний текст з Книги Псалмів Давида можна прочитати тут: Соломонова Пісня над піснями


>> Що таке Ерос? Що таке сексуальна Сила?…

Священне Злиття Душ («The Love of Souls» by Jean Delville. 1900)

Читайте також: «Розмова закоханих душ»

Читайте також: «Дивоцвіт»

Читайте: «Священне злиття»

Читайте: «Проникливий Вогонь»


ВЕСЬ СПИСОК ◄

Прочитано 1637 раз Последнее изменение Понедельник, 22 Май 2023 07:31

Оставить комментарий

Сопутствующие статьи