Абд-ру-шин / Abd-ru-shin 

Пісня над Піснями / (UA)

Пісня Кохання © Олександр Ладік / (Based on the painting by Mahmoud Farshchian)
 UA

© Олександр Ладік. (Київ, 2015).

ПІСНЯ НАД ПІСНЯМИ *


Кохання вогонь всі серця пронизає
І силою Ероса світ оживляє,
Спорідненні разом єднаючи духи,
Щоб ті досягли досконалої злуки
Як дві поперечки живого хреста
У русі одвічних потоків Життя!

Кохання — як дві поперечки живого хреста

Сильнішим за все є кохання моє,
Як світло незгасне, що сили дає,
Відчуй його жар в собі, любо моя,
Черпай повсякчас із того джерела,
Печаткою сяє на серце воно,
І наче на двох в нас єдине єство!
Для тебе відкрию всього я себе,
Мов зливі живильній з осяйних небес,
Кохана, ти — зоре, що сяє в пітьмі,
Що має частинку свою і в мені,
Цілуй же о, серденько, палко мене,
Хай любощів хвиля нас разом здійме
До царин, де творить чуття Божество!
Солодше цілунки твої за вино,
Питво чарівне ти і чаша жива,
Я прагну напитись тобою сповна,
Вдихаю оливи твої запашні
Й тебе відчуваю у передчутті,
Коли ти розкриєш палати свої
Й серпанки відкинеш на дверях легкі,
Покличеш мене — і миттю ввійду,
Примруживши очі я щастя знайду,
І серцем відчую я серце твоє,
Нас повінь кохання й блаженства заллє…

Чи не кожен господар пильнує свій сад,
Викохує й пестить свій виноград,
Щоб надарити плодами його
Тільки обранців серця свого?
Кого покохала душа ж бо моя?
Для кого ж та квітка тепер розцвіла?
Тебе уподібню до статної лані,
Моя найчарівніша й лагідна пані,
Краса твоя сяє, немов самоцвіти,
І променів чари довкола розлиті,
Коли посміхаєшся личко аж світить,
Поглянеш круг себе, і все вмить розквітне!
Прикраси із золота й срібла добірні
Твоєї краси як оправа лиш гідні.
Мов пташечки щебет, що лине в блакить,
Твій голос так ніжно й дзвінко бринить,
В устах, наче перла, блищать намистинки,
А очі — це неба прозорі частинки,
Губки твої, як легкі пелюстки,
І щічки — достиглі під сонцем плоди,
Волосся, мов шовкові темні нитки́,
Що відтіняють стан твій стрункій,
Мов оксамитових прядок зірці
Голублю в долонях волосся твої,
Неначе в духмяних китицях мирри,
В них тішаться пальці в рухливій ігрі,
Ти — найвродливіша серед жінок,
Ніби із рідкісних квітів вінок!
Чари Кохання
— Як гнучкий кипарис твій виблискує стан,
Коханий мій, ясновельможний султан,
Намет свій шовковий сьогодні поставлю,
І квітами стежку туди я встелю,
Мій любий, чекаю на тебе в саду,
Де грона звисають мого винограду.
Жадаю я палко тебе, моє щастя,
І мрію пізнати кохання причастя.
Мов квітка чекаю, коли садівник
Напоїть водою духмяний квітник,
Щоб в пестощах ніжних він врешті розцвів
Й про чари кохання усе розповів.
Хай вітер легенько на квіти подує
І дотиком свіжим їх сон потурбує,
Аби аромати п’янкі потекли
Й розбризкали краплі живої води…
…У передчутті…
Я сплю, моє ж серце шукає тебе,
Тремтіння солодке по жилам тече.
І шлях розшукавши в покої дівочі,
Ти врешті прокрався до мене вночі,
Так рясно росою вкрилися кучері,
Й стукаєш в двері тихенько й рішуче:
«Голубка, — ти кажеш,— скоріш відчини,
Я вже знемагаю тут сам стоячи!»
«Але я одежу зняла вже свою,
Як знову на себе її одягну?
Й помила я ніжки свої нещодавно,
Тож їх занечищу вологими травами».
Коханий крізь отвір простяг свою руку,
Збентежилась я від томливої муки,
І від хвилювання тремтіла рука,
Коли відчиняла засуви замка,
І крапало з пальців духмяне те мирро,
Яким я змастила усе своє тіло.
Коханий — мов дерево, що плодоносить,
Для нього зроблю, все чого він попросить,
Він прагне дарити мені насолоду,
І я готувалась до його приходу…
…Цілунок його аж захоплює дух…
Здалеку зачула я голос твій рідний,
В мені він озвався відлунням спорідненим,
Цілунком торкнувся ледь-ледь моїх вух,
Від ласки його аж захоплює дух.
Коханий — мій скарб, він мій, я ж його,
Ми жи́вимо разом Кохання вогонь!
Веди ж мене в затінок стежки алеї,
Де сяйво тремтить на квітучих лілеях.
Ти прийшов і у вікна мої заглядаєш
І жадібно пахощі в себе вдихаєш,
Як олень, що звик до широких ланів
І раптом потрапив у замкнутий двір.
Не бійся, мій олень, адже відтепер
Ніхто не сполошить, рідненький, тебе.
Вже вщухнула злива дощу за вікном,
Ось місяць тоненький іскриться серпом
У пір’ї хмаринок на світлому гребні,
Зірки́ немов квіти розкрились на небі.
В гаю соловейко так чудно співає,
Чи то мій коханий мене зазиває?
О, голубе мій, вийди з хащі тінистої
Побачити дай твоє личенько чисте!
Тебе до покоїв своїх заведу
Й до ранку нікуди вже не відпущу,
В кімнаті я ліжко для тебе встелила
Й, мов зорі, ліхтарики скрізь засвітила.
…Ти, мов чарівлива ранкова зоря!
— Яка ж ти прекрасна, кохана моя,
Немов чарівлива ранкова зоря!
А врода твоя — наймогутніша зброя,
Що здатна усіх полонити без бою,
Іскряться ласкаво з-під вій оченята,
Що відкривають до серця дверцята
В світлицю твоєї душі кришталеву.
А перси твої, як два шатра рожевих,
В пухких подушках й оксамитових пледах,
Подібні вони до вмістилища меду,
Що хтось назбирав у дві чаші кругленькі
І ягідки зверху поклав червоненькі.
Животик твій — вигін для пальців моїх,
Вони скрізь пасуться шукаючи втіх,
Зухвало блукають стежка́ми незнаними
Між згірочок ніжних і тайних западин…
Я млію щасливий від тої краси,
Неначе від пишного цвіту весни!
В косу заплету твоє сяйне волосся,
Воно, наче жито дозріле на сонці,
Снопами спадає та ясно блищить,
Косиця мов змійка по спи́ні біжить.
«Цілунок». (Фрагмент картини Ґ.Клімта)
Повсюдно на дверях відперті замки,
Втечемо ж в поля, де трави м’які,
Зануримось в ца́рину розкошів чистих,
Збере́мо всі любощі в світле намисто
Й у скриню душі покладемо його,
Нехай в нас не згасне Кохання вогонь,
Ні смерть ані бурі його не здолають,
Допоки серця наші палко кохають,
Охоплені разом його сяйним жаром, —
Кохання є найдивовижнішим Даром!
Ми прагнемо щастя взаємопізнання,
Щоб втілити наші завітні бажання.
У гроті підземнім в прихованій річці
Десь ковзає човник, немов в Потойбіччі,
Поринувши в світ таємничо-вабливий
Дослідником став він протоків чутливих…
Наші тіла перетнулися в вирі
Струменів Сили, здіймаючи хвилі,
І в дивовижному танці зайшлися,
Спільно у душу єдину злилися,
Прагнемо разом сягнути небес
Й вогнище чисте добути з чересел!
Мить чи вічність триває цей рух?
Чи великий відбудеться Вибух?
Де початок? Коли вже настане кінець?
Відчуваю в собі твій живий пломінець,
Він торкається серця моєї душі,
Пульсуючи кров’ю у сяючій чаші,
Яку від усіх у завітній кімнаті
Дбайливо тримаю в своєму палаці…
Я гнучко звиваюсь бурхливою річкою
І, зашарівшись, сховаю я личко,
Занурившись поглядом в карії очі,
Таємні слова я тобі прошепочу…
…Там Всесвіт запліднюють роси Кохання…
Вдихну й видихаю та дихаю знову
І кожен наш порух — живе діє-слово,
Що віддзеркалює задуми світлі,
І творить світи полум’яні щомиті!
Знову і знову ми прагнемо злуки,
Усюди струмує проміння та звуки
Й душа завмирає на мить незабутню,
Коли ми відчуємо таїнства сутність.
Аж раптом підхоплює хвиля могутня
Й виштовхує дух до Джерел первобутніх,
Там з жару й вогню постає новий світ,
Любові палає живий дивоцвіт,
Зсередини бризкають краплі бажання, —
Там Всесвіт запліднюють роси Кохання,
А Ерос вінчає там душу і тіло,
Сплітає з Кохання промінчиків крила,
Щоб кожна людина навчилась літати
І шлях до святої Любові долати!


*
Присвячено моїй коханій дружині Наталії.


© Олександр Ладік. Київ, серпень–вересень, 2015.
(За біблійною книгою царя Соломона)


Канонічний текст з Книги Псалмів Давида можна прочитати тут: Соломонова Пісня над піснями



Що таке Ерос? Що таке сексуальна Сила?…

Священне Злиття Душ («The Love of Souls» by Jean Delville. 1900)

Читайте також: «Розмова закоханих душ»

Читайте також: «Дивоцвіт»

Читайте: «Священне злиття»

Читайте: «Проникливий Вогонь»


ВЕСЬ СПИСОК ◄

Прочитано 178 раз Последнее изменение Суббота, 11 Май 2019 22:31

http://moy-interer.ru - интерьер дома

http://fortstroi.com.ua - Строительство и ремонт
Авторизуйтесь, чтобы получить возможность оставлять комментарии

Сопутствующие статьи