UA
Колись Ісус Христос у своєму Слові показав людям шлях, щоб вони змогли досягти духовних Висот, закликаючи їх: «Будьте як діти!».
Дитячість не пов'язана лише з віком людини, будучи внутрішнім станом її душі, що проявляється як прагнення до оновлення і як велика жага пізнання себе та світу! Стан Дитячості насправді поза віком і часом, так само, як і відчуття легкості руху, легкості буття!
Дитя завжди сприймає світ без обтяжливого баласту хибних догм та усталених правил і ще не попала в рабство розуму, якому так надмірно підкорилася «доросла» людина. Розум, подібно до комп’ютера, слугує знаряддям для вирішення суто земних задач, він спирається лише на обмежені можливості мозку і саме тому не може повністю керувати людиною, роблячи вибір замість неї, як її господар. Призначення розуму — бути вірним слугою духу, виконуючи його волю і шукаючи шляхи для втілення духовного воління в речовинності!
Те, що розум обмежений в своїх можливостях зокрема доводить той факт, що йому геть не доступні поняття вічності, безкінечності, любові, радості, туги, і навіть критеріїв добра і зла. Все це закладено лише в природу людського духу. Адже людина на Землі і є «втіленим» духом, який діє в речовинному світі опосередковано через відповідні оболонки. Дух проявляється саме через відчуття, які кожен із нас час від часу переживає в своєму внутрішньому єстві, і до яких дослухається будь-яка людина, що здатна підійматися над обмеженістю власного розуму, саме так, як це відбувається у щирої дитини.
Проте згадаємо, що і серед дітей різного віку є чимало неврівноважених, вередливих, зіпсованих, у яких нема ні щирості, ні тонкості відчуттів. А тому чиста Дитячість не є якістю, що пов’язана лише з дитинством.
Не варто плутати щиру Дитячість з інфантильністю, недорозвиненістю, неврівноваженістю або з недолугістю, нерозумом чи дурістю. Дитячість насправді відповідає здатності дивитись на світ неупереджено, зацікавлено, із захопленням, як прагнення вільного руху і невпинного пізнання цього світу і свого місця в ньому.
Дитячість нероздільна з внутрішньою гнучкістю, активністю, природністю, чистотою, простотою, простодушністю, яким протистоїть «дорослі» зашкарублість, лінощі, жорсткість, надмірність, формалізм, зарозумілість, пихатість, підступ, хитрість задля власного зиску.
Також Дитячості завжди притаманна щирість, яку слід розуміти як справжність і природність на противагу «дорослому» лукавству, фальшивості, перекручуванню понять, «великорозумним» догмам і усталеним звичкам.
Тут важливо усвідомити, що справжньою чистотою є здатність завжди бути собою, і це такий стан людини, в якому немає місця зайвому, обтяжливому, гнітючому, застиглому; це також і легкість в широкому сенсі поняття. Чистота, простота й природність є складовими поняття Дитячості, що насправді мають чудесну силу окрилювати все, до чого людина доторкається, і спрямовувати її до радісної творчості.
Справжню не викривлену Дитячість несе в собі будь-яка людина, що в своєму єстві має здатність до рушійного перетворення, до змін і невпинного пошуку всього нового.
Дитячість — це певна здібність перебувати понад земним, грубим, щільним, це спроможність мати крила для мрійливих ідей, рушійного злету й захоплюючого поступу. Той, хто досяг стану Дитячості, в змозі сприймати перешкоду на шляху не як гнітючу проблему, а як виклик чи захопливу гру, або ж як складну та, водночас, цікаву задачу, яку треба розв'язати і яка може принести досвід і чомусь навчити.
Стан Дитячості ніколи не дасть тобі опустити руки, впасти в зневіру чи відчуття безвихідності. Ти знатимеш, що коли перед тобою зачиняються якісь двері, то це для того, щоби ти пошукав інші, які ти мусиш віднайти, але для цього тобі доведеться докласти зусиль і змінитися в середині себе, і це буде ще одною надцікавою пригодою в житті!
Проте Дитячість зникає тоді, коли людина стає душевно зашкарублою у своїх поглядах, втрачаючи внутрішню гнучкість, перестає радіти життю і знаходити для себе щось нове, коли вона більше не створює творчих ідей, не відчуває себе в центрі захоплюючої гри і стає байдужою до життєвих пригод.
Хто занадто занурюється в поточні проблеми, буденні справи, в суто земні речі та через це відсуває або відкидає високі цілі й окрилюючі мрії, забуваючи про духовні речі, той зразу старіє, стає внутрішньо малорухливим, важким, відповідно до щільності того роду, якого прагне його розум і дух.
Людський дух, плекаючи Дитячість, насправді має в собі крила для того, щоб піднестися над всім грубим та обмеженим, черпаючи силу та натхнення згори за Законами Спорідненості та Тяжіння. Він насправді легкий, вільний, здатний злітати в думках і прагненнях увись, бо його не обтяжують старі упущення, образи, почуття провини, непрощення, гнітючі ланцюги карми, і він не прив’язаний ні до кого і ні до чого.
Якщо ж людський дух втрачає волю до окрилюючого руху, він старітиме і втрачатиме ці крила, плазуючи в межах своїх пристрастей та жадань, занурюючись в грубу речовинність. Бо духовне старіння — це втрата Дитячості, це прив’язаність і зацикленість на матеріальному, земному, обмеженому та мінливому.
Не старіє той, хто, живучи своїм земним життям в повну силу, не втрачає з виду високі тонкі речі, не дає в собі суто земному та грубо-речовинному повністю витіснити духовне.
Дитячість спонукає до процесу гри, до руху та пригод. Дитяча душа щиро й радісно прагне пізнавати довколишній світ, відкривати і читати його, як цікаву книжку, пробувати себе в різноманітних ролях і проходити різні рівні життя, наче в чудовій, захопливій грі.
Така людина живе в повну силу з відкритим серцем і очима, завиграшки крокує своїм шляхом, і все, що опиняється на її шляху, здатна переживати, зважуючи це своїми відчуттями, неначе смакуючи новий і неспробуваний досі напій.
Завжди юним є той, хто будучи живим духом, не впадає в зарозумілість і пиху, не хизується власними здобутками, а прагне більшого за принципом давньогрецького філософа Сократа: «Я знаю, що я нічого не знаю». Адже що більше дізнаєшся про різноманітні світи, про рушійні Закони Всесвіту, про неозорий мікро- та макрокосмос, про великий Механізм сукупного Творіння і тих незліченних створінь, які злагоджено діють у ньому, то більше усвідомлюєш велич ще неосяжного.
Духовне дитя, справжнє Дитя Боже, прагне наслідувати Отчу Волю і пізнавати її, вміє бути вдячним, бо здатне приймати і віддавати, спроможне радіти життю, кожному дню, шукати в ньому сенси, невпинно рухаючись уперед з розплющеними очима, чистими думками і ясними відчуттями. Тому Дитячість — це здатність щодня знаходити для себе смисли, які духовно запалюють, спонукають до подальшого руху і привносять у життя світло, кольори, звуки, запахи, додають смаку, дарять радість буття!
Лише в стані Дитячості людський дух досягає справжнього Смирення, що означає перебування в мирі як зі світом і його Творцем, так і з самим собою. Тоді він, нарешті, стає самим собою і здобуває власне місце в Творінні як свідома особистість, здатна відчувати і спиратися в своїх діяннях на Божу Волю. Саме тоді людський дух, ставши чистим Дитям перед живими Божими Законами, набуває змогу сходження до Раю, Царства вічного творчого буття свідомих духів: «Воістину, доки ви не змінитесь і не станете, як ті діти, не ввійдете до Царства Небесного». (Мат. 18:3).
© Олександр Ладік. Київ. 07.01.2020.
Читайте також: «Живи, як дитина!»
Читайте також: «Шукайте в усьому Cмисли!»
